ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ КІБЕРСПОРТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННИХ ЗАГРОЗ

Анотація

Вступ. Офіційне визнання кіберспорту в Україні у 2020 році створило правову передумову для його включення до системи неолімпійського спорту, однак саме визнання не формує цілісної моделі державної підтримки. Воєнні загрози одночасно підвищують значення цифрової стійкості, людського капіталу та міжнародної комунікації й загострюють ризики інформаційного впливу, втрати кадрового потенціалу, нестабільності інфраструктури та змішування цивільного кіберспорту з військово-прикладними практиками. Тому предметом публічного управління має бути не окрема команда чи турнір, а інституційні умови, за яких кіберспортивна екосистема створює вимірювану суспільну цінність.

Мета. Обґрунтувати інституційно-правову модель державної підтримки кіберспорту України, розмежувати державну політику, регулювання і підтримку та визначити напрями трансформації механізмів підтримки в умовах воєнних загроз.

Матеріали і методи. Джерельну базу становлять чинні нормативно-правові акти України у сфері фізичної культури і спорту, офіційні документи Міністерства молоді та спорту України, Стратегія кібербезпеки України, резолюція Європейського Парламенту щодо кіберспорту та відеоігор, а також рецензовані дослідження з управління, права, економіки та доброчесності кіберспорту. Застосовано системний, інституційний, формально-юридичний, порівняльний, структурно-функціональний та ризик-орієнтований методи; метод моделювання використано для побудови авторського контуру державної підтримки.

Результати. Запропоновано розглядати державну підтримку кіберспорту як цілеспрямоване створення правових, організаційних, фінансово-економічних, інфраструктурних, освітньо-кадрових, міжнародно-комунікаційних, доброчеснісних і безпеково-стійкісних умов розвитку за наявності публічної підзвітності та вимірюваного результату. Сформовано вісім груп механізмів підтримки й семиланковий управлінський контур «правовий статус — публічна потреба — інструмент — конкурентний доступ — реалізація — оцінювання — перегляд». Показано, що модель традиційного спорту не може механічно переноситися на кіберспорт через визначальну роль прав інтелектуальної власності видавців ігор. Обґрунтовано необхідність інституційно розмежовувати кіберспорт і військово-технологічний спорт, а потенційні dual-use програми реалізовувати лише як добровільні, доказові та цільові пілоти. Для воєнного періоду запропоновано змінити акцент підтримки з кількості заходів і формального представництва на стійкість інфраструктури, збереження людського капіталу, захист молодіжного цифрового середовища, прозорість партнерств та міжнародну суб’єктність України.

Перспективи. Подальша емпірична перевірка моделі має охопити аудит чинних програм і бюджетних інструментів, опитування учасників кіберспортивної екосистеми, порівняння регіональних умов, оцінювання витрат життєвого циклу інфраструктури та тестування системи показників суспільної віддачі. Практичним кроком може бути пілотування типового паспорта програми державної підтримки з відкритими критеріями відбору, показниками результативності та механізмом регулярного перегляду.