ВІД СУБСИДІАРНОСТІ ДО ВИКЛЮЧНОСТІ: ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація

Вступ. Конституційна формула представництва прокурором інтересів держави «у виключних випадках» вимагає чіткого розмежування виключності та субсидіарності. Упродовж тривалого часу судова практика пов’язувала допустимість звернення прокурора переважно з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту компетентним органом. Рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 виявило невідповідність такої моделі вимогам юридичної визначеності та актуалізувало потребу переосмислення процесуальної легітимації прокурора у цивільному судочинстві.

Мета. Обґрунтувати перехід від моделі субсидіарної заміни прокурором компетентного органу до моделі виключної процесуальної легітимації, визначити співвідношення виключності та субсидіарності прокурорського представництва інтересів держави.

Матеріали і методи. Джерельну базу становлять Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», Цивільний процесуальний кодекс України, рішення Конституційного Суду України, практика Великої Палати Верховного Суду, документи Ради Європи та вітчизняна й зарубіжна наукова доктрина. Застосовано формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та герменевтичний методи, а також методи аналізу, синтезу та доктринального моделювання.

Результати. Доведено, що виключність і субсидіарність належать до різних рівнів правового регулювання: виключність є конституційно-компетенційною передумовою виникнення повноваження, тоді як субсидіарність визначає необхідність і спосіб реалізації вже допустимого повноваження. Запропоновано категорію «виключна процесуальна легітимація прокурора». Обґрунтовано, що нездійснення або неналежне здійснення захисту компетентним органом не може саме собою створювати виключний випадок. Сформульовано критерії судової перевірки: наявність конкретного інтересу держави; законодавчо визначеного виключного випадку; його об’єктивної винятковості; необхідності та інституційної незамінності втручання; субсидіарності, пропорційності та процесуальної рівності. Запропоновано уточнити статтю 56 ЦПК України, поклавши на прокурора обов’язок доводити не лише інтерес держави, а й конституційну допустимість і пропорційність свого втручання.

Перспективи. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розроблення вичерпної нормативної моделі об’єктивно виняткових випадків, а також на диференціацію процесуальних наслідків залежно від того, чи йдеться про формальний дефект позовної заяви, чи про матеріальну відсутність конституційно допустимої підстави представництва.