ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У СФЕРІ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Вступ. Досліджено концептуальні та доктринальні засади правового регулювання забезпечення екологічної безпеки у сфері водного господарства України. Визначено, що правове регулювання екологічної безпеки у водному господарстві України в умовах воєнного стану зазнало суттєвих трансформацій задля забезпечення екологічної стабільності, економічного розвитку та соціального благополуччя. Актуалізовано, що сучасне законодавство адаптується до нових викликів, балансуючи між відновленням водних ресурсів, що є невід’ємною складовою природного багатства України, потребами оборони, мінімізацією шкоди довкіллю та задля запобігання екологічним катастрофам. Проаналізовано, що норми права екологічної безпеки набувають змісту в процесі їхньої реалізації, тобто реального та дієвого регулюючого та охоронювального впливу на існуючі та потенціальні суспільні природоохоронні та екологічні правовідносини у сфері забезпечення екологічної безпеки водного господарства України. Недоліки та прогалини правозастосування, недостатня наявність соціально-економічних умов впровадження ефективних заходів забезпечення екологічної безпеки призводять до того, що право екологічної безпеки стає декларативним. Розглянуто механізми забезпечення екологічної стабільності – безпеки природного середовища, що на міжнародному рівні відіграють важливу роль міжнародні угоди, присвячені питанням екологічної безпеки природного середовища, в тому числі охорони водних ресурсів та протидії забрудненню й нераціональному використанню водних об’єктів.

Мета. Метою дослідження є аналіз концептуальних та доктринальних положень екологічної безпеки водного господарства України, враховуючи положення міжнародного права у цій сфері. Аналіз правової природи цього явища на підставі нормативно-правового регулювання механізмів забезпечення.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є міжнародні нормативно-правові акти, серед іншого, акти ООН та України, а також їхній доктринальний аналіз в контексті причинно-наслідкового зв’язку екологічної безпеки водних ресурсів. Методи включають системний аналіз правових норм, порівняльний аналіз прецедентів на чому будується національне законодавство, також контент-аналіз доктринальних джерел, що дозволяє виявити провідні доктринальні підходи, які існують щодо тематики екологічної безпеки водного господарства у системі законодавства України.

Результат. Конкретизовано, що правові норми, що стосуються охорони водних об’єктів в умовах воєнного стану, фіксують межі активної поведінки сторін правовідносин щодо забезпечення цілей охорони водних ресурсів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів водоохоронних правовідносин, вносять узгодженість, організованість і порядок у систему охорони водних об’єктів і використання водних ресурсів. Правова охорона у цій сфері здійснюється при застосуванні всіх правових норм, що пов’язані з охороною і використанням водних ресурсів.

Перспективи. Перспективи подальших наукових розробок пов’язані з дослідженням нормативно-правової бази щодо екологічної безпеки в контексті водного господарства України. Впровадженням, відповідно до новітнього законодавства, щодо водної галузі, диференційованого поділу на господарюючий і контролюючий напрями, відповідно до передовим міжнародним стандартами ведення водного господарства. Особливої уваги потребує дослідження функціонування та взаємозв’язку органів центральної влади та регіональних агентств, що впроваджують державну політику і контролюють діяльність суб’єктів правовідносин у сфері водного господарства в умовах воєнного часу.