ТИПИ ТА ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА НЕРЕЗИДЕНТА: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Вступ. Дослідження інституту постійного представництва нерезидента набуває особливої актуальності в умовах глобалізації економічних процесів та зростання обсягів транскордонної діяльності. Встановлення наявності постійного представництва безпосередньо залежить від чіткої ідентифікації наявності його характерних ознак в діяльності нерезидента в юрисдикції присутності останнього. У цьому контексті варто особливо підкреслити, що типи постійного представництва можуть суттєво відрізнятись за своїми характерними ознаками, а отже, виникає необхідність в їх систематизації та класифікації.

У статті проаналізовано види (типи) постійного представництва наведені у Податковому кодексі України. Здійснено порівняльний аналіз характеризуючи рис видів постійного представництва визначених Податковим кодексом України, положень договорів про уникнення подвійного оподаткування України з іншими державами та Модельної конвенції ОЕСР та коментарів до неї.

Мета. Метою статті є систематизація та класифікація типів постійного представництва нерезидента відповідно до положень Податкового кодексу України, Модельної конвенції ОЕСР та Типової конвенції ООН, а також виявлення ключових відмінностей між національним та міжнародним правовим регулюванням.

Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження становлять порівняльно-правовий та логіко-догматичний методи. Проаналізовано положення Податкового кодексу України, міжнародних податкових конвенцій, коментарів до них, а також практику Верховного Суду України. Використано наукові праці зарубіжних і вітчизняних дослідників у сфері міжнародного податкового права.

Результати. У результаті дослідження встановлено, що в українському законодавстві можна виокремити п’ять основних типів постійного представництва: базовий, будівельний, сервісний, агентський та складський. Виявлено, що кожен із зазначених типів має специфічні ознаки та критерії застосування. Проведений порівняльний аналіз показав, що положення Податкового кодексу України у ряді випадків є ширшими (зокрема щодо сервісного та складського типів), ніж підходи ОЕСР, але водночас вужчими порівняно з договірною практикою України, яка передбачає додаткові типи постійного представництва, зокрема страховий. Також встановлено наявність правової невизначеності щодо співвідношення загального визначення постійного представництва та спеціальних його видів.

Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на гармонізацію національного податкового законодавства з міжнародними стандартами, зокрема положеннями Модельної конвенції ОЕСР та Типової конвенції ООН. Перспективним є також аналіз впливу різночитань у визначенні ознак постійного представництва на практику правозастосування та розробка рекомендацій щодо усунення нормативних колізій.