ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Анотація

Вступ. Обраний Україною вектор європейської інтеграції зумовив докорінну перебудову публічного управління в державі, що вимагає беззаперечного впровадження людиноцентричної концепції належного врядування. Ключовим інструментом цієї фундаментальної трансформації стало нормативне закріплення загальної адміністративної процедури, покликане уніфікувати управлінську діяльність, мінімізувати корупційні ризики та встановити чіткі процесуальні стандарти взаємодії між державою, бізнесом та громадянами. Цей процес нерозривно пов’язаний із модернізацією інституту публічної служби, який є головним виконавчим драйвером реформи.

Особливу специфіку та складність такий процес модернізації має у царині публічного управління в земельній сфері на регіональному рівні, де діяльність суб’єктів владних повноважень традиційно відзначається високою конфліктністю та поліаспектним характером. Провідна роль у практичній реалізації цих реформаторських засад належить територіальним органам Держгеокадастру, які діють як спеціалізовані органи державної влади в областях і від публічних службовців яких вимагається повна перебудова внутрішніх управлінських регламентів, переформатування реєстраційних та контрольно-наглядових функцій, а також подолання системного ментального опору консервативної правозастосовної практики.

Мета. Метою дослідження є ідентифікація та системний аналіз нормативно-правових, технічних і кадрових деструктивних чинників, що виникають у процесі застосування норм адміністративної процедури територіальними органами Держгеокадастру, задля обґрунтування рекомендацій щодо усунення можливих нормативних колізій, розширення функціональних можливостей Державного земельного кадастру, а також професійної трансформації публічних службовців в умовах докорінної перебудови публічного управління.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є: 1) нормативно-правове забезпечення стосовно регулювання загальної адміністративної процедури та публічного управління в земельній сфері; 2) наукові праці фахівців у галузі публічного управління та публічної служби, адміністративного права щодо досвіду впровадження адміністративної процедури в діяльність органів державної влади.

В процесі здійснення дослідження було використано наступні наукові методи: теоретичного узагальнення та порівняльного аналізу (для критичного осмислення процесу докорінної перебудови публічного управління, а також для виявлення та ідентифікації можливих суперечностей між матеріальними нормами земельного права та процедурними стандартами Закону України «Про адміністративну процедуру»); системного підходу та структурно-функціонального аналізу (для комплексного дослідження технічно-функціональних можливостей Державного земельного кадастру, а також для оцінки поточного рівня професійної компетентності публічних службовців територіальних органів Держгеокадастру); логічного узагальнення (покладено в основу розробки практичних рекомендацій щодо усунення законодавчих колізій, розширення функціональних можливостей Державного земельного кадастру, а також професійної трансформації та підвищення кваліфікації публічних службовців в умовах докорінної перебудови публічного управління у зв’язку з запровадженням адміністративної процедури як обов’язкової регламентної складової здійснення повноважень органами державної влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин на регіональному рівні).

Результати. У науковій статті доведено, що публічне управління у сфері земельних відносин трансформувалося з інструменту суворого державного розпорядження та контролю на прозорий сервіс, де пріоритетом є забезпечення прав юридичних та фізичних осіб, мінімізація дискреційних повноважень публічних службовців та викорінення системних корупційних ризиків.

Водночас дослідження виявило управлінську кризу, спричинену розривом між прогресивною стратегією реформи публічного управління з впровадження адміністративної процедури та спроможністю тактичного рівня органів державної влади її реалізувати. Ефективність оновлених механізмів публічного управління наразі заблокована нормативними колізіями, а також критичною технологічною неготовністю інфраструктури Державного земельного кадастру, в програмному забезпеченні якого відсутній алгоритмічний функціонал для нових процедур. Цей інструментальний дефіцит посилюється браком інституційної готовності кадрового потенціалу територіальних органів Держгеокадастру, в якому також зберігається тенденція, що понад половини державних службовців середньої та низової ланки (категорії «Б» і «В») демонструють низьку обізнаність та ментальний опір новим управлінським принципам та процедурам.

Перспективи. У подальших наукових дослідженнях пропонується зосередити увагу на комплексному аналізі кращих європейських практик правозастосування загальної адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а також на розробці науково обґрунтованих критеріїв оцінки інституційної готовності територіальних органів Держгеокадастру до сервісної трансформації. Особливої уваги у майбутніх розвідках потребує теоретичне моделювання архітектури електронного урядування в системі Держгеокадастру та дослідження механізмів психолого-управлінського супроводу кадрового перезавантаження задля остаточного подолання бюрократичного опору на місцях.