ЕКСПЛІКАЦІЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ ЩОДО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

Анотація

Вступ. Трансформація архітектури публічної влади в Україні, зумовлена реформами децентралізації та євроінтеграційними зобов’язаннями, вимагає докорінного переосмислення теоретико-методологічних засад управління соціально-гуманітарною сферою, зокрема освітою, як головним чинником відтворення людського капіталу. Дослідження феномену управління розвитком освітньої сфери на місцевому рівні перебуває в зоні перетину автономних наукових дискурсів: теорії публічної влади, муніципального менеджменту, соціології освіти, регіональної економіки та права. Подібна міждисциплінарність містить приховану загрозу понятійного синкретизму й термінологічного розмивання змісту базових категорій, що актуалізує потребу в їхній комплексній філософсько-адміністративній експлікації та делімітації наукового поля.

Мета. Здійснення комплексної теоретико-методологічної експлікації та делімітації концептосфери управління розвитком освітньої сфери на місцевому рівні задля подолання понятійного синкретизму базових абстракцій, а також логічне виведення цілісної авторської дефініції та обґрунтування її сутнісних ознак.

Матеріали і методи. Інформаційну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених на стику теорій публічного управління, децентралізації, інноваційного й кризового менеджменту. Методологічну основу роботи формує системно-структурний підхід, метод діалектичного синтезу та категоріальний аналіз. Застосування методу порівняльного аналізу синонімічних рядів дозволило зіставити споріднені поняття й виявити їхні функціональні обмеження в межах спеціальності «Публічне управління та адміністрування».

Результати. Проведено делімітацію наукового поля та очищено терміносистему через аналіз тетради базових концептів. Доведено методологічну виправданість використання родової категорії «управління», яка діалектично синтезує переваги понять «керівництво», «врядування», «менеджмент» і «регулювання». Категорію «розвиток» експліковано як проактивну цільову функцію глибоких внутрішніх якісних трансформацій, протиставлену інерційному «функціонуванню». Визначено екосистемні межі «освітньої сфери» в соціогуманітарній площині, що дозволило відмежуватися від жорстко інституційної «системи освіти» та комерціалізованого «ринку освітніх послуг». Категорію «місцевий рівень» концептуалізовано як автономний політико-правовий та інституційний простір життєдіяльності громад в умовах багаторівневого врядування. На основі цього синтезу сформульовано авторську інтегральну дефініцію управління розвитком освітньої сфери на місцевому рівні та обґрунтовано її шість сутнісних ознак (від людиноцентричної ціннісної орієнтації й мережевої копродукції блага до інструментальної тетради, структурно-функциональної трансформації, принципів доброго врядування та капіталізації людського потенціалу в кризових умовах). Проведена деривація перетворює поняття на завершену концептуальну матрицю, що виступає надійним методологічним фундаментом і запобігає аналітичній фрагментарності на етапі емпіричного аналізу.

Перспективи. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок є розробка інтегральних індикаторів та критеріїв оцінки спроможності місцевих органів самоврядування розбудовувати безпековий освітній простір в умовах кризових викликів воєнного стану, аналіз дієвості механізмів фінансової й кадрової автономії комунальних закладів, а також обґрунтування прикладних рекомендацій щодо нормативного вдосконалення державно-приватного партнерства на рівні територіальних громад України.