ІНСТИТУЦІЙНА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Анотація

Вступ. Загострення протиріччя між потребою швидкого реагування на безпекові виклики та вимогою збереження законності, підзвітності й керованості, що вимагає уникнення «розривів управлінських процесів» і підтримання безперервності життєво необхідних послуг, актуалізує проблему наукового дослідження можливостей розбудови національної стійкості України в умовах воєнного стану. Мета статті полягає в обґрунтуванні інституційної резильєнтності органів державної влади як основи стійкості та національної безпеки в умовах воєнного стану в Україні. Матеріали і методи. Основою дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, використання яких дозволило визначити сутність, зміст та особливості публічного управління у сфері забезпечення національної стійкості в контексті сучасних безпекових загроз. Метод систематизації дав змогу згрупувати наукові підходи до визначення інституційної стійкості органів державної влади та визначити її місце у в системі національної безпеки та державного управління. Використано метод концептуального аналізу для уточнення сутності національної стійкості як об’єкта публічного управління. Застосування міждисциплінарного підходу надало змогу комплексно розглянути нормативно-правове забезпечення та стратегічне планування національної стійкості. Для комплексного аналізу було поєднано системно-функціональний метод, що дозволив оцінити якість взаємодії між суб’єктами публічної влади, та структурно-інструментальний підхід, за допомогою якого було досліджено архітектуру публічного управління в умовах воєнного стану та наявний інструментарій забезпечення національної стійкості. Емпіричну та фактологічну базу дослідження склали нормативно-правові акти, статистичні дані, матеріали вітчизняної і зарубіжної практики публічного управління, періодичні видання. Результати. У статті обґрунтовано інституційну резильєнтність органів державної влади як управлінську основу національної стійкості та національної безпеки України в умовах воєнного стану. Показано, що правова рамка національної безпеки, режим воєнного стану та засади державної служби задають інституційні умови функціонування публічної влади, однак практична результативність залежить від здатності державних органів зберігати спроможність приймати рішення, координувати взаємодію, управляти ресурсами та відновлюватися після ударів і порушень. Теоретико-методологічну основу формують міжнародні підходи до резильєнтності як здатності протистояти, поглинати, адаптуватися, трансформуватися та відновлюватися через управління ризиками, а також безпекові орієнтири НАТО щодо цивільної готовності й базових вимог, у центрі яких перебувають безперервність урядування, надання основних послуг і цивільна підтримка оборони. Доведено, що логіка «7 BLR» акцентує каскадні взаємозалежності секторів і потребує мережевого бачення стійкості як системи взаємопов’язаних спроможностей, а не суми окремих заходів. На цій основі запропоновано операціоналізацію інституційної резильєнтності через модель семи взаємопов’язаних спроможностей органів державної влади: правової, організаційно-процесної, кадрової, інформаційно-кібернетичної, ресурсно-фінансової, координаційної та комунікаційної, придатної для аудитів спроможностей і управлінського бенчмаркінгу. Узагальнено нормативноорганізаційну рамку забезпечення національної системи стійкості, які фіксують принципи комплексності, взаємодії, адаптивності, резервів, безперервності та субсидіарності. Практичну реалізацію моделі підкріплено алгоритмом формування профілю резильєнтності органу влади: від ідентифікації критичних функцій і залежностей до встановлення мінімально прийнятних рівнів сервісної безперервності, планів безперервності та відновлення, індикаторів готовності й циклу навчань. Зроблено висновок, що інституційна резильєнтність є ключовою умовою зниження каскадних ризиків у кризі, підтримання довіри й координації, а також інтеграції цивільних ресурсів у контур оборонних зусиль. Перспективи. У подальших наукових дослідженнях пропонується зосередити увагу на вивченні поняття соціальної стійкості, що сприятиме вдосконаленню структурно-функціонального аналізу національної стійкості.