ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВСТАНОВЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗОН НАВКОЛО ВІЙСЬКОВИХ ОБ’ЄКТІВ

Анотація

Вступ. У статті досліджуються публічно-правові аспекти встановлення спеціальних зон навколо військових об’єктів в Україні в умовах зростання значення земель оборони та посилення безпекової функції держави. Розкрито наукове значення поняття «спеціальні зони» як узагальнювальної доктринальної категорії, що охоплює передбачені земельним законодавством захисні, охоронні, режимні, водоохоронні та інші зони з особливими умовами користування, які встановлюються навколо військових та інших оборонних об’єктів. Обґрунтовано, що правова природа таких зон має комплексний характер і формується на стику адміністративного, земельного, кадастрового, землевпорядного, містобудівного та оборонного законодавства.

Мета. Метою статті є з’ясування публічно-правової природи спеціальних зон, що можуть встановлюватися навколо військових об’єктів, визначення місця і ролі органів публічної адміністрації у формуванні їх правового режиму, аналіз чинного нормативного регулювання порядку їх встановлення та обліку, а також обґрунтування основних напрямів удосконалення законодавства України у відповідній сфері.

Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та логіко-догматичний. Нормативну основу дослідження склали Земельний кодекс України, закони України у сфері використання земель оборони, кадастрового, землевпорядного та адміністративно-процедурного регулювання, а також підзаконні акти Кабінету Міністрів України. Теоретичну основу становлять праці вітчизняних учених, присвячені обмеженням у використанні земель, кадастровій реєстрації, цифровізації земельного адміністрування та забезпеченню правової визначеності земельних правовідносин в умовах воєнного стану.

Результати. Установлено, що встановлення спеціальних зон навколо військових об’єктів є комплексним публічно-правовим процесом, який охоплює підготовку документації, визначення меж, державну реєстрацію обмежень і внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Виявлено фрагментарність чинного правового регулювання та відсутність єдиного спеціального акта, що комплексно визначав би порядок встановлення, зміни, скасування та обліку таких зон. Обґрунтовано необхідність уніфікації термінології, розмежування компетенції уповноважених суб’єктів, нормативного закріплення спеціальної адміністративної процедури та посилення ролі геопросторових даних.

Перспективи. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій і правозастосовній діяльності. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення цілісної моделі спеціальної адміністративної процедури та вдосконалення цифрового обліку обмежень у використанні земель.