ВЗАЄМОДІЯ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ТА СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ПРАКТИКИ

Анотація

Вступ. В умовах повномасштабної збройної агресії проти України питання забезпечення національної безпеки набувають особливого значення. Ефективне реагування на сучасні загрози потребує належної координації діяльності правоохоронних органів та суб’єктів сектору безпеки і оборони України. Сучасні безпекові виклики характеризуються комплексністю та багатовекторністю, що зумовлює необхідність тісної міжвідомчої взаємодії під час виконання завдань із захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу та забезпечення правопорядку. Особливої актуальності набувають питання обміну інформацією, спільного планування заходів безпеки, документування воєнних злочинів, протидії диверсійній діяльності, кіберзагрозам та іншим посяганням на національну безпеку держави. За таких умов удосконалення механізмів взаємодії правоохоронних органів із суб’єктами сектору безпеки і оборони є одним із пріоритетних напрямів розвитку системи національної безпеки України.

Мета. Метою дослідження є комплексний аналіз нормативно-правових та організаційних засад взаємодії правоохоронних органів із суб’єктами сектору безпеки і оборони України, дослідження особливостей реалізації такої взаємодії в умовах воєнного стану, узагальнення сучасної практики міжвідомчого співробітництва та визначення перспектив удосконалення відповідних механізмів забезпечення національної безпеки.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є: 1) Конституція України, Закон України «Про національну безпеку України», Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про Національну поліцію», Закон України «Про Службу безпеки України», інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність суб’єктів сектору безпеки і оборони; 2) наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з питань національної безпеки, правоохоронної діяльності та міжвідомчої взаємодії; 3) матеріали практичної діяльності правоохоронних органів та сектору безпеки і оборони України в умовах воєнного стану.

У процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, зокрема метод аналізу та синтезу (для дослідження нормативно-правових засад взаємодії суб’єктів сектору безпеки і оборони), системно-структурний метод (для визначення місця правоохоронних органів у системі забезпечення національної безпеки), формально-юридичний метод (для аналізу чинного законодавства України), порівняльно-правовий метод (для дослідження окремих аспектів міжнародного досвіду міжвідомчої взаємодії), а також метод логічного узагальнення (для формулювання висновків і пропозицій).

Результати. У статті проаналізовано законодавчі та організаційні засади взаємодії правоохоронних органів і сектору безпеки та оборони України в сучасних умовах. Визначено, що ключову роль у забезпеченні міжвідомчої координації відіграють органи, які здійснюють правоохоронні функції, а також суб’єкти сектору безпеки і оборони, визначені Законом України «Про національну безпеку України». Розкрито основні напрями сучасної взаємодії, серед яких особливе значення мають інформаційний обмін, координація діяльності в умовах воєнного стану, спільне реагування на загрози національній безпеці, протидія злочинам проти основ національної безпеки, документування воєнних злочинів, забезпечення громадської безпеки на деокупованих територіях та впровадження цифрових технологій у діяльність відповідних органів.

Досліджено практичні приклади реалізації міжвідомчої взаємодії під час документування воєнних злочинів, виявлення колабораційної діяльності та забезпечення стабілізаційних заходів на звільнених територіях України. Особливу увагу приділено розвитку сучасних інформаційно-аналітичних систем, зокрема функціонуванню Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг», який забезпечує інтеграцію інформаційних ресурсів різних державних органів та сприяє підвищенню ефективності управлінських рішень у сфері оборони.

Встановлено, що сучасна система взаємодії правоохоронних органів та сектору безпеки і оборони України характеризується поступовим переходом до комплексної моделі міжвідомчого співробітництва, заснованої на координації дій, оперативному обміні інформацією, спільному використанні інформаційно-аналітичних ресурсів та впровадженні цифрових технологій. Водночас зберігаються окремі проблеми, пов’язані з дублюванням повноважень окремих суб’єктів, недостатньою інтеграцією інформаційних систем та необхідністю подальшого вдосконалення нормативно-правового забезпечення міжвідомчої взаємодії.

Перспективи. Перспективними напрямами подальших наукових досліджень є розроблення ефективних механізмів цифрової координації діяльності правоохоронних органів та сектору безпеки і оборони, удосконалення правових засад інформаційного обміну між суб’єктами забезпечення національної безпеки, впровадження стандартів Європейського Союзу та НАТО у сфері міжвідомчої взаємодії, а також дослідження сучасних інформаційних технологій та інструментів штучного інтелекту для підвищення ефективності протидії загрозам національній безпеці України.