РЕВІТАЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА НАУКОВІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Анотація

Вступ. Ревіталізація промисловості в сучасних умовах України набуває особливої актуальності як складний соціально-економічний та управлінський процес, що відбувається на перетині публічної політики, регіонального розвитку та відбудови економіки в умовах війни. Повномасштабна військова агресія рф призвела до масштабних руйнувань промислової інфраструктури, втрати виробничих потужностей, порушення логістичних ланцюгів і зниження інвестиційної привабливості територій. За цих умов традиційні підходи до відновлення промисловості виявляються недостатніми, тому ревіталізація промисловості постає як самостійний об’єкт публічного управління, що потребує теоретичного осмислення, інституційного оформлення та розробки адаптивних управлінських механізмів з урахуванням воєнних і післявоєнних викликів.

Мета. Метою статті є теоретичне осмислення ревіталізації промисловості як об’єкта публічного управління та обґрунтування специфіки управлінського процесу, що враховує структурні виклики, механізми публічної політики та соціально-економічні наслідки в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення України.

Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження становлять системний аналіз для розкриття структури та багатовимірності ревіталізації промисловості, контент-аналіз сучасних наукових публікацій у сфері публічного управління, регіонального розвитку та ревіталізаційних практик, а також компаративний аналіз теоретичних підходів в українському та зарубіжному науковому дискурсі. Застосовано елементи емпіричного узагальнення для інтеграції різних концептуальних підходів до управління промисловими трансформаціями.

Результати. Доведено, що ревіталізація промисловості виходить за межі фізичного відновлення виробничих об’єктів і повинна розглядатися як комплексна публічна політика, спрямована на переосмислення функціонального призначення промислових активів, інтеграцію економічних, соціальних і екологічних цілей та залучення широкого кола стейкголдерів. Виокремлено інституційний, економічний, соціальний та екологічний виміри ревіталізації як об’єкта публічного управління. Обґрунтовано відмінності між механізмами відновлення і ревіталізації промисловості, визначено їх послідовність і взаємодоповнюваність у структурі повоєнної трансформації. Запропоновано класифікацію підходів до управління ревіталізацією (проєктний, стратегічний, інтегрований, гнучкий), проаналізовано їх переваги та обмеження в умовах війни. Показано, що поєднання стратегічного, проєктного та інтегрованого підходів є найбільш ефективним для забезпечення адаптивності, координації та стійкості ревіталізаційних процесів.

Перспективи. Напрямами подальших досліджень визначено емпіричне оцінювання ефективності політик ревіталізації в регіонах України, розробку індикаторів результативності управлінських механізмів, а також аналіз ролі місцевого самоврядування, громадянського суспільства та інституційної спроможності у реалізації ревіталізаційних процесів у повоєнний період.