ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ЩОДО КОЛАБОРАЦІОНІЗМУ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Анотація

Вступ. Звільнення українських територій від російських загарбників ставить перед державою безпрецедентні виклики у сфері відновлення публічної влади та забезпечення національної безпеки. Однією з найгостріших проблем є формування ефективної та справедливої публічної політики щодо осіб, які співпрацювали з окупаційними режимами. Колабораціонізм руйнує соціальну згуртованість, підриває довіру до державних інституцій та становить пряму загрозу державному суверенітету. Незважаючи на прийняття низки законодавчих актів, практична реалізація публічної політики у цій сфері стикається із значними управлінськими перепонами та прогалинами у нормативно-правовому регулюванні, що потребує глибокого наукового осмислення та розробки дієвих механізмів публічного управління.

Мета. Метою дослідження є аналіз процесу формування та реалізації публічної політики щодо колабораціонізму на деокупованих територіях України, виявлення ключових управлінських викликів і нормативних прогалин, а також розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення механізмів публічного адміністрування у сфері притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність та відновлення соціальної справедливості.

Матеріали і методи. Дослідження ґрунтується на системному підході до аналізу публічного управління. Матеріалами слугували: 1) чинні нормативно-правові акти України, що регулюють питання відповідальності за колабораційну діяльність; 2) міжнародні стандарти перехідного правосуддя; 3) наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених та аналітичні звіти міжнародних правозахисних організацій. У процесі роботи використано методи структурно-функціонального аналізу, порівняльного правознавства, документального аналізу та синтезу для узагальнення емпіричних даних і формулювання теоретичних висновків.

Результати. У науковій статті аргументовано, що існуюча нормативно-правова база, спрямована на протидію колабораціонізму, містить певну невизначеність та допускає надто широке тлумачення ознак правопорушення, що ускладнює роботу правоохоронних органів та судової системи на деокупованих територіях. Виокремлено основні управлінські виклики: кадровий дефіцит у системі органів публічної влади на місцях, відсутність чітких законодавчих критеріїв розмежування вимушеної співпраці заради виживання та умисного колабораціонізму, а також недостатня координація між органами державної влади, місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства. Обґрунтовано необхідність впровадження базових елементів перехідного правосуддя (transitional justice) як невід'ємної складової публічної політики на звільнених територіях. Запропоновано комплекс заходів щодо інституційного посилення органів влади, які здійснюють фільтраційні, безпекові та стабілізаційні заходи.

Перспективи. Подальші наукові розвідки доцільно спрямувати на дослідження міжнародного досвіду подолання наслідків окупації та адаптації кращих світових практик дерадикалізації суспільства. Окремої уваги потребує розробка методики оцінки ефективності державних цільових програм з реінтеграції деокупованих територій та механізмів соціальної адаптації осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності, але потребують превентивного управлінського впливу.