КОМПОНЕНТИ СТІЙКОСТІ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Анотація

Вступ. Організаційна стійкість медичних закладів в умовах надзвичайних ситуацій набуває особливого значення для систем охорони здоров’я, які функціонують у середовищі багаторазових шоків, зокрема пандемій, техногенних і природних ризиків, збройних конфліктів та тривалих інфраструктурних порушень. У таких умовах від медичних установ очікується не лише збереження безперервності надання послуг, а й здатність швидко адаптуватися до змін, перерозподіляти ресурси, підтримувати кадрову спроможність і забезпечувати довіру населення до системи охорони здоров’я. Водночас у науковій літературі відсутнє єдине розуміння змісту організаційної стійкості медичних закладів, а різні підходи до визначення її елементів, компонентів і вимірів ускладнюють формування універсальних моделей оцінювання та прийняття управлінських рішень.

Мета. Метою статті є обґрунтування теоретичних засад організаційної стійкості медичних закладів в умовах надзвичайних ситуацій, систематизація її ключових компонентів та визначення публічно-управлінських чинників, що впливають на здатність медичних установ зберігати функціональність у кризових умовах.

Матеріали і методи. Дослідження має описово-аналітичний характер і поєднує теоретичне узагальнення наукових підходів до hospital resilience, кризового управління та стійкості систем охорони здоров’я з використанням окремих результатів експертного опитування керівників і представників медичних закладів України, проведеного у 2025 році. Для систематизації компонентів організаційної стійкості використано логіку 6S-моделі, представленої в аналітичних матеріалах ВООЗ для країн Східного Середземномор’я, що охоплює простір, матеріальні ресурси, персонал, системи, стратегії та послуги. Обробка емпіричних результатів здійснювалася із застосуванням описової статистики та інтегральних індексів за п’ятибальною шкалою.

Результати. У статті узагальнено сучасні підходи до виділення поглинаючої, адаптивної та трансформаційної стійкості, а також показано їх прояви у фазах кризового циклу: передбачення, підготовка, реагування, відновлення та навчання. Обґрунтовано, що організаційна стійкість медичних закладів формується як взаємопов’язане поєднання фізичної, ресурсної, кадрової, психологічної та управлінської готовності до криз. На основі інтегральних індексів встановлено асиметричний профіль стійкості: відносно вищий рівень матеріально-технічної забезпеченості поєднується з нижчими показниками фінансової, енергетичної, психологічної та інституційної стійкості. Це свідчить про те, що наявність обладнання та базової інфраструктури сама по собі не гарантує стабільного функціонування медичного закладу без належної публічно-управлінської координації, фінансової підтримки, кадрового резерву та ефективної взаємодії з органами державної влади.

Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення ризик-чутливих інструментів оцінювання організаційної стійкості медичних закладів, адаптованих до умов воєнного стану, ресурсних обмежень і регіональної нерівномірності. Практичне значення таких інструментів полягає у можливості їх використання для моніторингу вразливостей, планування резервів, удосконалення міжвідомчої координації та формування більш адресної державної політики у сфері охорони здоров’я.