ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Анотація

Вступ. Захист прав жінок в Україні є важливою складовою сучасної державної політики, що набуває особливого значення в умовах повномасштабної війни, соціальної вразливості населення, економічної нестабільності та інституційної фрагментації. Попри наявність розвиненої нормативно-правової бази у сфері гендерної рівності, недискримінації, запобігання та протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству, на практиці зберігається розрив між формальним правовим регулюванням і реальною спроможністю державних інституцій забезпечити ефективний захист прав жінок. Це зумовлює необхідність наукового осмислення чинних механізмів державної політики, виявлення їхніх обмежень та визначення пріоритетних напрямів удосконалення.

Мета. Метою дослідження є обґрунтування напрямів удосконалення державної політики щодо захисту прав жінок в Україні на основі поєднання нормативно-правового аналізу, опрацювання офіційних статистичних та аналітичних джерел, а також результатів авторського експертного опитування.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є: 1) нормативно-правові акти України у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії дискримінації, домашньому та гендерно зумовленому насильству; 2) державні стратегії, програми та інші програмно-управлінські документи; 3) офіційні статистичні та аналітичні матеріали Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних організацій; 4) результати авторського експертного опитування, проведеного в липні–серпні 2025 року серед представників професійного та громадського середовища Одеської області (n=317). У процесі дослідження використано методи кількісного та якісного соціологічного аналізу.

Результати. У статті встановлено, що чинна державна політика щодо захисту прав жінок в Україні має сформоване правове підґрунтя, однак її результативність обмежується несталим фінансуванням, нерівномірністю доступу до спеціалізованих послуг, недостатньою координацією між центральними та місцевими органами влади, низьким рівнем інституційної довіри та фрагментарністю системи даних. На основі експертного опитування з’ясовано, що найбільш проблемними сферами залишаються ринок праці, політичне представництво, правоохоронна система та профілактика насильства щодо жінок. Визначено, що пріоритетними напрямами удосконалення політики є посилення відповідальності за дискримінацію та насильство, розширення доступу до правової, психологічної та соціальної допомоги, розвиток притулків і кризових сервісів, впровадження гендерно орієнтованої освіти, посилення економічної самостійності жінок, гендерно чутливе бюджетування та запровадження системи індикаторів результативності у державних програмах. Запропонований комплекс заходів може бути використаний для вдосконалення законодавчих, інституційних та управлінських механізмів у сфері захисту прав жінок.

Перспективи. Перспективи подальших наукових досліджень пов’язані з розробленням системи кількісних і якісних індикаторів оцінки ефективності державної політики щодо захисту прав жінок на національному та регіональному рівнях, проведенням порівняльних регіональних досліджень, а також із поглибленим аналізом нових форм гендерно зумовленого насильства, зокрема цифрового насильства, та механізмів державного реагування на них. Це сприятиме переходу від переважно нормативно-описового підходу до evidence-based governance у сфері забезпечення прав жінок в Україні.