СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ У РАЗІ ЗАВЕРШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ БЕЗ ЗАСУДЖЕННЯ ОСОБИ

Анотація

Вступ. Актуальність пропонованої проблематики обумовлюється тим, що домінуюча частина наукових праць, що висвітлюють питання дотримання презумпції невинуватості, переважно сконцентровані на проблемах, пов'язаних із першим її аспектом, що діє в межах кримінального провадження, яке триває. Натомість у цій статті пропонується сфокусувати увагу на другому аспекті, який виникає у разі припинення кримінального провадження, насамперед у випадку його закриття.

Мета. З’ясування та розкриття змісту основних стандартів презумпції невинуватості у її другому аспекті, що діє у разі завершення кримінального провадження не обвинувальним вироком суду.

Матеріали і методи. Вихідною емпіричною основою статті стала низка рішень Європейського суду з прав людини, присвячених питанням дотримання статті 6 § 2 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, приділено увагу також і аналізу дотичних постанов Верховного Суду.

У процесі дослідження авторкою було застосовано герменевтичний метод задля забезпечення належного розуміння текстів судових рішень як Верховного Суду, так і Європейського суду з прав людини. Компаративний (порівняльно-правовий) метод застосований у межах співставлення окремих положень вітчизняного кримінального процесуального права з європейськими стандартами захисту прав людини. Формально-юридичний метод використовувався для з’ясування змісту норм законодавства, наприклад ст.ст. 124, 126, 127-129 Кримінального процесуального кодексу України. Застосування формально-логічного методу сприяло формулюванню належного понятійно-категоріального апарату дослідження.

Результати. Констатовано, що вирішення питання про процесуальні витрати у разі звільнення від кримінальної відповідальності допускається в ухвалі про закриття кримінального провадження, зокрема і шляхом їх покладення на підозрюваного, обвинуваченого – проте, національні суди, ухвалюючи відповідне рішення повинні обмежуватися лише вказівкою на існування достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Також з’ясовано, що прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності не порушує принципу презумпції невинуватості, однак відповідна ухвала суду не повинна містити стверджувальних висновків про вчинення особою конкретного кримінального правопорушення. Резюмовано допустимість вирішення цивільного позову щодо обставин, пов’язаних із вчиненням кримінального правопорушення, надалі в порядку цивільного судочинства переважно співставно із концептуальним змістом другого аспекту презумпції невинуватості, однак при вирішенні цього питання суди мають визначати вимогу про компенсацію на основі деліктного права в інших правових рамках, ніж ті, що стосуються кримінального провадження.

Перспективи. Розвиток наукових досліджень доцільно проводити шляхом більш поглибленого аналізу правил, якими мають керуватися судді при вирішенні питання про розподіл процесуальних витрат, а також висвітлення аспектів можлвивого відшкодування шкоди особі, справа стосовно якої не була завершена обвинувальним вироком.