УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАСАДАХ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Вступ. Сучасний розвиток аграрного сектору України відбувається під впливом воєнних ризиків, євроінтеграційних зобов’язань і цифрової трансформації, що істотно посилює вимоги до системи управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств. Традиційні джерела конкурентоспроможності – низька собівартість праці, доступ до родючих земель, сприятлива локація – поступово втрачають достатність як основа довгострокового економічного успіху. Збереження конкурентних позицій українських агропідприємств неможливе лише засобами компенсаційної підтримки і потребує системних інвестицій у техніку, логістику, переробку, цифрові технології та енергоефективність. Водночас вимоги Європейського зеленого курсу, Спільної аграрної політики ЄС і стандартів сталого розвитку формують нові умови конкуренції. Це актуалізує потребу в обґрунтуванні системи управління конкурентоспроможністю на засадах інвестиційно-інноваційного розвитку як інтегрувальної основи формування стійких конкурентних переваг.

Мета. Метою статті є теоретичне обґрунтування концептуальних засад удосконалення системи управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств на засадах інвестиційно-інноваційного розвитку та розроблення цілісного бачення механізму інтеграції інвестиційної й інноваційної складових в управлінську практику аграрних формувань.

Матеріали і методи. Методичну основу дослідження становили теоретичне узагальнення підходів до розуміння системи управління конкурентоспроможністю та інвестиційно-інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Застосовано методи структурно-логічного аналізу – для обґрунтування системоутворювальної ролі інвестиційно-інноваційного розвитку у формуванні конкурентних переваг; порівняльного аналізу – для оцінювання динаміки капітальних інвестицій та інструментів державної підтримки; класифікації – для систематизації чинників конкурентоспроможності, що формуються під впливом інвестиційно-інноваційної діяльності; графічний – для візуалізації концептуальної моделі удосконаленої системи управління; узагальнення – для формулювання висновків.

Результати. Обґрунтовано, що інвестиційно-інноваційний розвиток є системоутворювальною засадою управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств, а не паралельним напрямом модернізації. Уточнено його зміст як цілеспрямованого керованого процесу якісної трансформації виробничо-економічної системи підприємства, що забезпечує формування довгострокових конкурентних переваг. Систематизовано чинники конкурентоспроможності за п’ятьма групами — виробничо-технологічні, ресурсно-ринкові, організаційно-управлінські, цифрово-інформаційні та екологічно-репутаційні — з прив’язкою до інструментів інвестиційно-інноваційного впливу. Виявлено чотири групи системних проблем інтеграції інвестиційно-інноваційної складової в управлінську практику: фінансово-ресурсні, кадрово-компетентнісні, інституційно-регуляторні та інформаційно-методологічні. Розроблено модульно-функціональну концептуальну модель удосконаленої системи управління, що охоплює п’ять взаємопов’язаних блоків і ґрунтується на принципах системності, інтегрованості й адаптивності.

Перспективи. Подальше удосконалення системи управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств потребує розроблення методичного інструментарію кількісного оцінювання рівня інвестиційно-інноваційного розвитку, формування відповідних індикаторів та емпіричної апробації запропонованої моделі на підприємствах різних організаційно-правових форм і масштабів. Перспективним напрямом є також обґрунтування інструментів державної політики стимулювання інвестиційно-інноваційної активності аграрного сектору в умовах євроінтеграції, цифрової трансформації та повоєнного відновлення.