ІНСТИТУЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Е-ГРИВНІ В УКРАЇНІ

Анотація

Вступ. Цифрова валюта центрального банку поступово виходить за межі суто платіжної інновації та набуває значення інструменту державного регулювання фінансової сфери й реалізації окремих напрямів публічної політики. Для України е-гривня може стати не лише елементом модернізації платіжної інфраструктури, а й засобом підвищення прозорості публічних фінансів, адресності соціальних виплат, контролю цільового використання бюджетних і донорських коштів, а також зміцнення фінансової стійкості держави в умовах повоєнного відновлення. Водночас її впровадження супроводжується складними регуляторними та управлінськими викликами, серед яких - невизначеність правового статусу, ризики фінансової дезінтермедіації, потреба в розмежуванні повноважень між державними інституціями, банківським сектором і цифровими посередниками, а також необхідність забезпечення балансу між прозорістю транзакцій і правом громадян на приватність.

Мета. Метою статті є обґрунтування інституційно-функціональної моделі державного регулювання е-гривні в Україні, яка поєднує нормативно-правовий, інституційно-організаційний, технологічно-функціональний, контрольно-антикорупційний, соціально-сервісний та комунікаційно-легітимаційний механізми її впровадження.

Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження становлять системний, інституційний, структурно-функціональний і порівняльний підходи. Їх використання дало змогу розглянути е-гривню не лише як електронну форму грошової одиниці України та різновид цифрової валюти центрального банку, а як комплексний об’єкт державного регулювання, що потребує узгодження правових норм, інституційних повноважень, технологічних інструментів, контрольних процедур і механізмів суспільної довіри.

Результати. У статті запропоновано інституційно-функціональну модель державного регулювання е-гривні, у межах якої визначено ключових суб’єктів, їхні функції, механізми взаємодії та потенційні напрями застосування цифрової валюти центрального банку. Обґрунтовано, що ефективне впровадження е-гривні неможливе в межах вузької технократичної логіки, де головним завданням є лише створення платіжної інфраструктури. Натомість держава має сформувати регуляторну та інституційну архітектуру, яка охоплює правове визначення статусу е-гривні, гібридну модель участі НБУ та фінансових посередників, правила програмованості платежів, аудит алгоритмів, захист персональних даних, сценарії застосування в G2P- та B2G-моделях, а також комунікаційну політику, спрямовану на формування суспільної довіри.

Перспективи. Подальші дослідження доцільно спрямувати на деталізацію етапів пілотування е-гривні в соціальних виплатах, програмах відновлення інфраструктури, місцевих бюджетах, державних закупівлях і механізмах контролю донорського фінансування. Окремої уваги потребує розробка правових запобіжників, які б унеможливили перетворення програмованої е-гривні на інструмент надмірного адміністративного контролю.