ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗИ ВОЄННОГО ЧАСУ

Анотація

Вступ. Стаття присвячена дослідженню проблеми забезпечення кібербезпеки органів публічного управління в умовах повномасштабної агресії Росії. Успішне функціонування державних інституцій, захист національної безпеки та суспільної довіри залежать від рівня їхньої кіберстійкості. Ефективне реагування на кіберінциденти — це складний процес, що вимагає серйозного планування, ресурсів та формування безпечного віртуального середовища. У сучасну цифрову епоху публічне управління стикається з дедалі витонченішими кіберзлочинами, включаючи DDoS-атаки, експлуатацію відомих вразливостей (CVE), шкідливе програмне забезпечення та фішингові кампанії, які є серйозною загрозою. Актуальність дослідження посилюється зростанням кількості та складності кібератак, спрямованих проти органів державного управління, критичної інфраструктури та підприємств, важливих для функціонування економіки України, починаюся з 2022 року. Особливу увагу приділено появі нових типів загроз, таких як атаки на ланцюги постачання програмного забезпечення та «петлеві атаки» («Loop DoS Attack»), що впливають на традиційні методи захисту. Мета. Метою статті є дослідження проблем, які виникають у сфері публічного управління, пов’язаних з кібербезпекою, в умовах повномасштабного вторгнення Росії, здійснення аналізу ефективності роботи системи виявлення вразливостей та реагування на кіберінциденти, а також визначення шляхів підвищення кіберстійкості та вдосконалення механізмів захисту. Матеріали і методи. Дослідження ґрунтується на аналізі законодавчих та нормативно-правових актів України та Європейського Союзу, з особливим акцентом на діяльність Агентства Європейського Союзу з питань мережевої та інформаційної безпеки (ENISA), що є важливим для адаптації національного законодавства. Використовувалися наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, а також емпіричні дані — статистичні звіти Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку) кіберінцидентів. В процесі роботи застосовувалися методи теоретичного узагальнення, групування, порівняльного аналізу (зокрема, оцінка позиції України в Національному індексі кібербезпеки (NCSI)), а також метод систематизації для розробки системи оцінки ризиків та ідентифікаторів кіберзагроз. Результати. Проведений аналіз засвідчив, що кібербезпека набуває першочергового значення в системі національної безпеки в контексті публічного управління. Статистичні дані Держспецзв’язку чітко демонструють прогресуючий тренд на зростання кількості кіберінцидентів, що свідчить про постійне розширення кібервійни. Основними цілями атак залишаються органи влади, критична інфраструктура та підприємства, важливі для функціонування економіки України. У статті систематизовано основні види кіберзагроз та визначено їхні ідентифікатори (мережеві, файлові, системні, поведінкові, експлуатації вразливостей), які вимагають високої кваліфікації фахівців. Також виявлено низку системних проблем: недостатня інтеграція сучасних систем захисту; брак кваліфікованих фахівців з кібербезпеки; а також нехтування кіберризиками з боку вищого керівництва, яке має нести відповідальність за кіберзахист. Підкреслено, що для зниження ризиків необхідне збільшення інвестицій у кіберзахист. Перспективи. Необхідність підвищення рівня кіберстійкості безпосередньо залежить від формування міцної культури кібербезпеки. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку конкретних методологічних підходів до впровадження міжнародних стандартів кібербезпеки та кращих практик (ISO 27001, SOC2, NIST CSF) при проведенні аудиту та огляду стану кіберзахисту в органах публічного управління України. Реалізація цих заходів є критичною для побудови ефективних планів вдосконалення кіберзахисту.