ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА САМОВІЛЬНЕ ЗАЛИШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ

Анотація

Вступ. Самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану належить до найбільш поширених військових кримінальних правопорушень, кримінально-правове реагування на які безпосередньо пов’язане із забезпеченням військової дисципліни та обороноздатності держави. Водночас сучасна практика кримінально-правового реагування на СЗЧ актуалізує проблему співвідношення забезпечення військової дисципліни та принципу справедливості кримінальної відповідальності, оскільки уніфікований характер законодавчої моделі відповідальності не завжди враховує суттєві відмінності окремих випадків самовільного залишення військової частини.

Мета. Метою статті є дослідження теоретичних засад диференціації кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану та визначення напрямів удосконалення сучасної моделі кримінально-правового реагування.

Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання, зокрема формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий та метод правового моделювання. У роботі використано результати аналізу законодавчих змін у сфері кримінальної відповідальності за військові кримінальні правопорушення, наукові підходи до проблем диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання. Емпіричну основу дослідження становили результати аналізу узагальнених матеріалів щодо випадків самовільного залишення військової частини в одному з бойових підрозділів Збройних Сил України за жовтень 2025 року.

Результати. Установлено, що сучасна модель кримінально-правового реагування на самовільне залишення військової частини характеризується одночасним співіснуванням тенденції до законодавчої уніфікації кримінальної відповідальності та формування окремих диференційованих механізмів кримінально-правового реагування. Обґрунтовано, що посилення кримінальної відповідальності за військові кримінальні правопорушення у 2022–2023 роках об’єктивно звузило можливості судової індивідуалізації покарання у справах про СЗЧ. Водночас запровадження спеціального механізму звільнення від кримінальної відповідальності у разі добровільного повернення військовослужбовця до місця служби фактично засвідчило законодавче визнання неоднорідності окремих випадків СЗЧ та кримінально-правового значення постделіктної поведінки особи. Результати емпіричного дослідження підтвердили, що значна частина випадків СЗЧ пов’язана не лише з умисним ухиленням від проходження військової служби, а й із комплексом психофізичних, організаційних і соціальних чинників, зокрема тривалим перебуванням на бойових позиціях, моральним і фізичним виснаженням, страхом подальшої участі у бойових діях, неповерненням після лікування або сімейними обставинами. Доведено, що надмірна уніфікація кримінально-правового реагування підвищує ризик непропорційності кримінальної відповідальності у фактично різних за змістом випадках самовільного залишення військової частини.

Перспективи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з визначенням оптимальних критеріїв диференціації кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини, а також меж кримінально-правового врахування постделіктної поведінки військовослужбовця у механізмі кримінально-правового реагування.